Форма входу
Після смерті українського багатоженця в селі Одринки разом осиротіли всі баби
 
Поки був Телетьон живий — стогнали сільські баби. Спочатку — від задоволення. А потім — від ревнощів. Хоча село Одринки і маленьке, а спробуй розбери, яка з дружин місцевого султана — улюблена…
 
Під одним дахом з українським багатоженцем жили відразу три дружини. Ще три жінки «поза хатою» народили йому трьох дітей.
 
А з десяток «коханок» любили його без побічних наслідків. На кожну — своя жіноча частка. А вмер Телетьон — заридав знедолений гарем…
 
Над входом у сільську раду, яка в сусідньому селі з Одринками, прибиті оленячі роги.
 
— Це що, на честь Олексія Телетьона? — запитую в місцевого голови.
 
Але Олександр Захарович не посміхнувся:
 
— І наше село він відвідував — своїх баб йому мало. Його гарем усі ці роки знаходився, вважай, на острові…
 
Відразу за Одринками починається глухий ліс. А з боку «цивілізації» у село зараз можна пройти тільки по хиткому містку через річку. Його кілька років тому побудували. До того Телетьон на човні річку перепливав. Як жительки острівця–гарему терпіли свій родиний стан, для мене загадка.
 
— Це кому ще тягар! Вдови в нього такі… Вони і довели людину, паразити. А на похороні навесні всім селом дружно сльози лили! — судить Олександр Захарович про ситуацію зі своєї чоловічої дзвіниці. — Важке і плідне життя прожив земляк мій Олексій Кіндратович. Побував у німецькому полоні. Втік від ворогів, а дорогою на батьківщину в Польщі переночував у хаті в однієї жінки. З тих пір у нього і з'явилася нездоланна тяга до жіночої статі, сам розповідав. Він до 88 років свою подружню справу справно робив. А без Телетьона і гарем, і все господарство відразу занепали.
 
Базарна Любов
 
«Палац» одринського султана серед візерункових хат відразу і не примітиш. Олексій Телетьон жив під дахом зрубу, що похилився, щасливо тридцять років і з трьома дружинами. Після його смерті загальне лихо не згуртувало «цивільних вдів»… У боротьбі за домашнє вогнище перемогу одержала Любов. Вона, як водиться, виявилася зла і вигнала двох колишніх співмешканок з дому.
 
— З Москви? Заходь… — двері відкрила 57річна сива жінка в м'ятому халаті. — Зовсім одна я залишилася… Годувальника немає!
 
Темні хороми багатоженця заполонили спальні місця: грубка, три ліжка… Посуд і одяг валяються прямо на прогнилій підлозі. Я мало не вступила ногою в корито, де в загальних умовах маринувалися гриби і мухи. Але ж Любов Вільчинська застала час розквіту цього господарства.
 
— З першою офіційною дружиною Матроною Льоша відразу на селі познайомився, незабаром після війни, — говорить хазяйка. — Прожили вони замалим тридцять років. Звичайно, Телетьон і тоді вже до коханок ходив. Але так щоб додому приводити — не було… Дітей у Матрони не було. А років під 50 вона все частіше стала на грубку в панталонах вкладатися. Коли ж Телетьон у сусідок залишався ночувати, Матрона мирно радила: «Завів би собі другу дружину! І сам був би при господарстві, і мені — помічниця». Із села, щоправда, жодна з коханок на другу роль не погодилася.
 
Тоді Олексій Телетьон знайшов додаткову дружину на овочевому базарі. У пристойному райцентрі. Любов Вільчинська купувала помідори, голосно торгуючись з продавцем. Така дама завжди зверне на себе увагу. І проникливий Телетьон обернув ситуацію на свою користь. Бачить: жінка незадоволена.
 
Підкотив — розговорилися…
 
— З першим чоловіком я на чужому весіллі познайомилася, — говорить Любов. — Він мене відразу покликав. Спочатку на сіновал, а потім — заміж. Зіграли весілля, тут зясувалося, що пє. Бив мене… І ось одного разу в 30 років я пішла на базар. А повернулася з ринку вже в Одринки, разом з Телетьоном. Хоча Олексій був і одружений, і на 20 років за мене старший, а чимось завоював. Чаклун він був по цій частині…
 
Чоловік і жона — одна сатана
 
Молода наложниця завмерла посередині Матрониного двору, притискаючи до спідниці сітку з помідорами. Дружина не здивувалася. Обтерла руки об брудний фартух, передала гості недочищену картоплину з ножем і зі словами: «Що ж, давай будемо з тобою одна одній допомагати. І чоловіка, і господарство розділимо».
 
— Ну, Олексія Кіндратовича ми і так з усім селом ділили. А от у домашніх справах я в Телетьонів була за служницю, — говорить Любов. — Боліли в Матрони і ноги, і спина. З ранку прокинеться на грубці, кличе: «Любка, дай руку», допомагаю їй злізти. Сядуть за стіл, примовляють: «Налий борщу, принеси овочів з городу».
 
Підемо з нею за водою до колодязя: я несу відро, а Матрона поруч йде. Дивиться, щоб я ані краплини не розплескала. Спіткнуся, може потиличника дати. А сама через кожні три метри на пеньок або травичку сідає: «Любка, роззуй мене, ноги затекли»… Зате в ліжку я була улюблена. До пори до часу.
 
«Бабівщина» у новій родині була Любові Вільчинській більше до душі, ніж побої колишнього чоловіка. Дізналася про її жіноче щастя рідна сестра Надя з Тернополя, у якої доля теж не склалася. Вирішила вона від нудьги відвідати нову рідню в Одринках.
 
— Ми на той час втрьох з Телетьоном уже пять років прожили, — згадує Любов. — І раптом — Надька заявляється на поріг у якійсь сукні з мереживами. А вона від мене на сім років молодша… Пройшла в хату, сіла на ліжко і мовчить. Тільки очима Телетьона їсть. Він нам з Матроною відразу завдання роздав: одну за хлібом послав, а іншу — корову доїти. І замкнувся зсередини з моєю сестрою… Ми з Матроною почекали, поки Телетьон піде, і відразу побігли в хату. А там Надія ніжиться на ліжку. Я її за волосся на підлогу стягнула, а Матрона, як кішку драну, мітлою з хати вимела. Провели її до річки, а місцевий мужик на човні на той берег переправив. Здавалося, назавжди…
 
Одного разу ввечері Надія приповзла в Одринки під вікна багатоженця і почала голосити. Телетьон завів нещасну в дім і там взяв у дружини: «Живете дружно на загальних правах», — наказав він усій жіночій трійці.
 
Та ба…
 
— Вони мене били і голодом морили за те, що Телетьон мені в ліжку віддавав перевагу! — поскаржилася мені по телефону 50річна Надія. — Я корову подою, а вони мене в хліві замкнуть до повернення чоловіка. Або останній шматок хліба на двох розділять і при мені розмовляють: «А то ця все зжере». Я через них і пити, і курити почала. Так все і терпіла заради нього… А куди подітися?
 
У багатоженця в любові були свої принципи: день — днем, а вночі жодну з жінок не підпускав до свого деревяного лежака, який стояв під улюбленим гобеленом із зображенням напівоголеної негритянки. Султан одринського гарему відпочивав, як самотній холостяк.
 
«Із трахтористом я гуляла»
 
З трьох «постійних» жінок тільки Любов народила Телетьону дитину. Дочку. «Тому, — говорить, — і була головною дружиною».
 
Три дружини Телетьона няньчили Наташу позмінно. Як могло скластися її особисте життя?
 
— Наташі зараз 22 роки. Вона навчалася в місті, два роки тому вийшла заміж і народила дитину, — говорить Любов, щасливо посміхаючись. — Свого чоловіка береже як зіницю ока. Знає, що мужиків у країні немає!
 
У Наташі тим часом є три зведених брати. Усі — з Одринок, і в усіх — різні матері.
 
— У нас на все село було три непитущих мужики. Один у райцентрі працює. Інший переніс контузію на війні. А третій був Телетьон, — говорить одна із сусідок. — Більшість баб самотні, інші мучаться заміжні.
 
Олексій був нарозхват. На ревнощі не реагував: одна закотить сцену, він з іншою утішиться. До Наталки Олексій на сіновал ходив. Маринці вже важко нахилятися, так він їй у городі допомагав, вона дякувала. Людмила сама навязалася: через поле в усіх на очах до трактора Олексія ломанулася… «Візьми мене!» — просить. Після цього Телетьона Трахтористом прозвали.
 
«Телетьон нам сам про свої походеньки розповідав! Дружини завжди у виграші, приниження — доля коханок!» — міркує вдова багатоженця.
 
Гаремні діти не скаржилися: багатодітний тато нікого не залишав без уваги, допомагав чим міг. Старшому з братів випало на долю цілих два батька.
 
— До його матері, доярки, наш Ромео ходив у корівник молоко купувати, — розповідає Любов. — Ми всі думали: от зачастив, випивати не встигаємо… Незабаром, звичайно, про інтерес довідалися. Чоловік коханки зявився до нас у хату, кричить Олексію: «Ти дружину мою не займай! Своїх баб мало?!» А Телетьон кулаком об стіл вдарив: «Як зі старшим говориш, шмаркач!» Той відразу знітився: «Вибач, батю, погарячкував». Зрозумів, що проти Телетьонової природи не попреш! Зараз його прийомний син Сашко вже свою сімю завів — переїхав у Дніпропетровськ.
 
В іншої жертви Телетьонової пристрасті, 60–річної Марти, від багатоженця син Валерій.
 
— Я інвалід з дитинства, — зітхає Марта Миколаївна. Замість ноги в неї деревяний протез. — Ніколи хлопці не звертали на мене увагу. А Телетьон зацікавився… Просто приходив, батьки були не проти. Батько його горілку саджав пити…
 
Але Марта не встигла розповісти мені всю історію своїх відносин з Телетьоном. Із сіней вискочила її невістка і з криками: «Зважте на наше становище!» — виставила мене за ворота.
 
Позашлюбних синів Матрона завжди приймала в хаті Телетьона як своїх: пекла пиріжки, мазала їхні розбиті коліна зеленкою. Сам «батько сімейства» брав своїх нащадків на риболовлю, але здружити братів не вдалося. Валерій досі соромиться такої рідні. А от третій син, 38–річний Василь Левчун, якого я застала в дворі за рубанням дров, говорить:
 
— Тітка Матрона спочатку кликала нас жити в одній хаті з Телетьоном. Але мати моя, Олександра, так не хотіла. З батьком ми бачилися на селі щодня. І мама ніколи не шкодувала про звязок з батьком… Василь згадав, як батько давав йому урок: «Сину, побудуй у кожному селі по хаті, посади в неї по господарці… І тобі завжди буде де переночувати».
 
«Велике було серце»
 
Того весняного дня Олексій Кіндратович раптом викликав до себе сина Василя і віддав йому частину спадщини. А потім ліг на своє самотнє ліжко і помер. Лікарі кажуть — від серцевої недостатності.
 
— Батько всіх своїх жінок любив, велике в нього було серце. От і не витримало напору… А батько передчував свою смерть, — говорить Василь. — Сказав мені напередодні: бери теля і курку, поцілуй за мене онуків. Вчасно я забрав худобу на очах у трьох дружин. Потім тут такий поділ майна почався!
 
— Ще небіжчик не встиг охолонути, а сестра моя Надя вже розмову завела: кому в цій хаті залишатися, а кому переїжджати. У нас з Телетьоном спільна дочка — отже, і прав більше в мене. Тільки тепер я одна за господарством не встигаю — звикла все втрьох, — плаче Любов. — Матрона тоді посіріла, сіла в куточок… Так мовчки і пішла слідом за Телетьоном через два тижні. А потім я Надю прогнала. Та й ніщо її більше в Одринках не тримало — шукає тепер своє щастя в Тернополі…
 
Першими попрощатися з небіжчиком поспішили матері його дітей. Дружинам їхні візити не сподобалися. «Усі, хто в хату заходив, щось тягнули з неї! — обурюється Любов. — Так що ми з Надею і Матроною замкнулися і вже нікого до похорону всередину не пускали. Вночі біля небіжчика по черзі при свічках чергували. А за цей час у нас ще дві курки знадвору викрали, стерви!»
 
І після смерті багатоженця баби не могли поділити Телетьона.
 
Ховали доблесного чоловіка всім селом. Із сумної низки вдів лунало голосіння: «Немає більше годувальника!», «На кого ж ти нас залишив!»… Разом постаріли колишні дружини одринського гарему. І після церемонії розійшлися — горювати кожна у свою хату.
 
Могила султана на сільському цвинтарі виглядає недоглянутою. Може, вдови бояться зустрітися на цвинтарі із суперницями? Навіть напису немає на надгробку. Історію любові Телетьона на ньому не вмістиш.
 

Марія ЧЕРНІЦИНА «МОСКОВСЬКИЙ КОМСОМОЛЕЦЬ»

2 серпня 2007 р.


«РІВНЕ ВЕЧІРНЄ» 

28 серпня 2007 р.

Понеділок, 10.12.2018, 08:30
Вітаю Вас Гость