Категорії розділу
ЗМІ про село [7]
Переклад [1]
Статті перекладені на англійську мову
Фольклор [1]
Форма входу
Головна » Статті » Фольклор

Легенди про річку Горинь

Легенда ГориніЛегенда про виникнення річки Горинь
 
Це було в часи, коли на нашу землю напали монголи. Завоювали вони й ту місцевість, де зараз протікає річка Горинь. Хан захопив у полон багато українських дівчат. Серед них була вродлива, струнка, як берізка, з довгою косою, дівчина, яку звали Гориною. Помітив її хан і захотів зробити своєю коханкою. Та коли слуги привели красуню до хана, вона вхопила ножа і вбила насильника. Дівчину тут же закатували.
 
У цей час юнак на ім’я Случ зібрав таких же, як і сам, сміливців, наздогнав ворогів, щоб визволити свою кохану. Та не судилося, бо ворожі сили в кілька разів були більшими.
 
Коли ж Случ був убитий, то струмки його крові і Горині злилися воєдино, а на місці їх злиття утворилася річка, яку на згадку про сміливу українську дівчину, нарекли Горинню.
 
Легенди про назву річки Горинь
 
В одній землі проживав князь. Померла в нього кохана дружина. Роки йшли, князь старів, а спадкоємця на велике багатство не було. Князя не любили навіть родичі, які все ж надіялись на його милість. Та він все лютішав, все частіше били людей у нього в дворі.
 
Ось–таки одружився він вдруге з молодою княжною з сусідніх земель. Зі сльозами йшла вона за нього. Але не питали тоді в дівчат ні бідних, ні багатих, за кого вони хочуть іти. Скоро народилася в них дочка. Молода мати в душі не чаяла в дитині. А князь лютував. Плакали від нього бідні, плакала і жінка, яка втікала від його погроз та лайок в тихі місця. Тільки дочка й тримала її на світі, висохла, змарніла, лише очі світилися безмежною любов’ю до дочки. Своєю люттю князь і загнав дружину в могилу. Дочка до того часу вже величенька була, та не успадкувала краси матері, лише серце мала добре і відкрите. А як померла мати, то люди ще не бачили, щоб хто так тужив. Обнімала, падала на труп матері, здавалося, збожеволіла. І після цього її кожний день можна було бачити на могилі покійної сидить у красивій одежі, схиливши голову, і тяжку думу думає. Навіть князь її не займав, а вже зовсім принишк, боявся доччиного напівбожевільного погляду.
 
Одного сонячного ранку проходив біля місця Горені (так звали дівчину люди за безмежну тугу) молодий хлопець із села. Очі дівчини зупинилися на красивому обличчі юнака. І в них промайнуло щось нове, і сама вона не знала, що це любов. З того часу виглядала його, слідкувала за кожним його рухом, при цьому негарне обличчя її ставало красним. Не втерпіла, перестріла його і сказала: «Кохаю». Гордо скинув голову хлопець, погляд його був погордливий. Та не зблідла, не злість майнула на обличчі Горені, лише посміхнулась і відступала, прощаючись з ним поглядом, а він зупинився, вражений. Яке принадне стало її лице, і посмішку її вперше бачив. Немов відчуваючи біду, юнак стиха окликнув: «Гореню, послухай».
 
Та вона вже не чула і, мов кізочка, метнулася вперед. Від швидкого бігу розлетілося воронням чорне волосся. Ось вона вже на березі ріки. Мить — і бурхлива річка поглинула біле княже вбрання.
 
А другого ранку вода винесла її на берег. Усміхалась дівчина вперше після смерті матері. Князя вивели до дочки, глянув — одвернувся. Ця посмішка докоряла йому. З того часу річку назвали Гореня (зараз Горинь). А перед заходом сонця можна побачити юнакову постать на камені біля річки.
 
— Гореню, Гореню! Вже мертвою причарувала ти молоде серце.



Колись давно жила бідна вдова. Була у неї красуня — дочка на ймення Горинь (Горинка). Дівчинка росла вродливою, доброї вдачі.
 
Не один парубок задивлявся на її вроду. Але мало хто збирався взяти її за жінку через убогість.
 
І ось з’явився в селі старий, незграбний, зате багатий парубок. Небаченої краси Горянка впала йому в вічі. Мати, щоб позбутися злиднів, вирішила віддати свою кровинку за нього.
 
Бідна дівчина надумала втікати до хрещеної матері Прип’яті. Вибігла Горинь на світанку, обминала села, боялася зустрітися з людьми. Бігла яругами, лісами, припадаючи до землі, боячись кожного шелесту, звуку.
 
Десь в обідню пору дізнався горе–наречений про втечу Горині і кинувся навздогін за нею. Ой, важка була та погоня, бо дорога білянки звивалась по степах, ярах, лісах і болотах.
 
А Горинь бігла далі. Залишалися лічені кроки до порятунку, а нелюд був поряд. Зняла бідолаха в розпуці руки до неба і закричала щосили: «Матінко Прип’ять, порятуй мене нещасну! Краще смерть, ніж життя з нелюбом!». Опустилась на землю, притулившись до неї всім тілом, благаючи подумки Матір–землю врятувати її від лиха. «Краще вже смерть, ніж вічна мука!».
 
А дорога, зрошена слізьми Горянки з часом перетворилася в швидкоплинну річку, яка котить свої хвилі лісами, полями, ярами, болотами, даруючи прохолоду влітку, милуючи око восени.
 
І водами своїми вона наповнює захисницю — річку Прип’ять.



Джерело: http://dubrovitsa.libr.rv.ua/raybibl/selets/ilegendu.php
Категорія: Фольклор | Додав: Klymets (05.05.2011)
Переглядів: 13192 | Теги: легенда, річка, горинка, Прип’ять, горинь | Рейтинг: 4.4/9
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вівторок, 20.08.2019, 00:54
Вітаю Вас Гость