Форма входу
Головна » 2011 » Серпень » 4 » Походження прізвищ одринчан
17:37
Походження прізвищ одринчан

Кожен день ми чуємо, читаємовимовляємо або пишемо десятки прізвищ наших друзів, родичів, знайомих, колег. У будь-якої людини є прізвище, яке записане в паспорті, свідоцтві про народження, свідоцтві про шлюб. Але не всі із нас задумуються над походженням або віком свого прізвища. Запам’ятавши з дитинства, ми на протязі всього життя повторюємо його як щось раз і назавжди дане і дуже значне. Саме слово «фамілія» — латинського походження. У римлян воно спочатку відносилось не до подружжя і дітей, а тільки до рабів: familia — сукупність належних одній людині рабів. Інший сенс воно отримало в середньовічній Європі — під прізвищем стали мати на увазі виключно сім’ю. Точно таке саме розуміння терміну існувало спочатку і на Україні. Лише в XIX віці слово «прізвище» отримало своє друге значення, яке стало основним: «спадкове сімейне іменування, яке долучається до особистого імені».

Як не дивно це звучить, але до кінця XVIII — середини XIX століття прізвище залишалася привілеєм лише аристократів. У більшості ж прізвища офіційно не визнавалися, тому крім імен у наших предків були тільки «по батькові» та прізвища.

Здавна трепетне ставлення до свого прізвища вважається ознакою гарного тону: знання історії прізвища свідчить про рід людини і є знаком поваги пам’яті предків.

Кожна людина, запам’ятавши своє прізвище в дитинстві, повторює його як щось раз і назавжди дане і дуже значуще. Проте не багато хто замислюється про походження свого прізвища. 
Прізвище — це не тільки спадкове ім’я родини, а й часто її жива історія. А чи знаєте Ви, що означає Ваше прізвище, яке його походження?

Банацький

Прізвище Банацький відноситься до поширеного типу єврейських прізвищ.

Історія виникнення єврейських прізвищ унікальна. Багато різних мов і, в першу чергу, німецька, ідиш, іврит, польська, російська, білоруська, були використані для їх утворення. Найчастіше єврейські прізвища свідчать про історію виходу євреїв і всього того, що було пов’язано з цією подією. Вони розповідають про професії і заняття євреїв, показують географію єврейської міграції, відношення з сусідніми народностями і навколишнім світом.

Найімовірніше, прізвище Банацький утворене від топоніму Банат: так називається історична область на південно-східній Європі, в міжріччі Муреша, Тиси і Дунаю, на сході обмежена Трансільванськими Альпами. З XII ст. вона належала Угорщині, з середини XVI ст. до початку XVIII ст. знаходилась в складі Австрії. В результаті колонізації в XVIIIXIX ст. в Банаті склався розмаїтий етнічний склад населення (румуни, серби, хорвати, угорці, словаки, німці і ін.). В 1920 р. більша частина Банату ввійшла в склад Румунії, решта — в склад Югославії.

Сам топонім Банат є історичним парадоксом: він означає «територія, керована баном (намісником короля)», однак не дивлячись на наявність банів в низці історичних південнослов’янських областях, в самому Банаті бан ніколи не назначався.

Цілком можливо, що родоначальник Банацьких народився або довгий час жив на території Банату.

Різноманітність і неповторність єврейських прізвищ пояснюється, насамперед, тим, що до кінця XVIII століття у євреїв східної і центральної Європи не було спадкових прізвищ в звичайному сенсі цього слова. Замість цього вони користувались поєднанням імені з назвою місця служби або народження. В середині XIX століття влада Росії розпочала дії по наданні євреям спадкових прізвищ. Це було продовженням практики, початої в Австро-Угорщині ще в 1797 році і державах Німеччини в 1807-1834 роках.

Прізвища, які вибирали самі євреї, або які вони отримували від чиновників, створювались як по традиційним моделям з використанням елементів -зон/ -сон, тобто «син» і -ман — «чоловік», так і досить оригінальними способами. Наприклад, тільки у євреїв можна було зустріти такі прізвища, як Вейценбаум, що в перекладі з німецької означало «пшеничне дерево», Зауерштром – «кислий потік», Левенфиш — «риба-лев», Цигенбаум — «козине дерево», Квечман — «неохоче висловлюватися».

Бережний

Прізвище Бережний відноситься до поширеного типу українських прізвищ і утворене від  особистого прізвиська.

У слов’ян з давніх-давен існувала традиція давати людині прізвисько в доповнення до імені, отриманого їм при хрещенні. Історично це явище легко з’ясоване. Донське  козацтво складалося з сміливих і незалежних молодців, які не бажали жити в постійній залежності від князів і тому були змушені втікати із центральних російських земель. Тому основна частина козацтва змушена була в цілях безпеки приховувати своє походження і хрестильне ім’я. В результаті цього виникла велика кількість прізвиськ, які потім стали основою для прізвищ.

Так, прізвище Бережний веде свій початок від прізвиська Бережний. У козацтві, при утворенні прізвиська, першорядну роль грали індивідуальні ознаки людини: його зовнішність, манера поведінки, внутрішні якості. Ознаки ж спадкові: походження з певної місцевості і певної сім’ї — були витіснені на другий план.

Швидше за все, в основі прізвиська Бережний лежить загальне «берег». Ймовірно, так назвали людину, яка жила на березі річки, озера або іншої водойми.

Також можливо, що прізвище походить від дієслова «берегти». У цьому випадку прізвисько Бережний отримала улюблена дитина, оберігаєма родичами, оточена загальною увагою, або ж розпещена, ледача людина. Крім того, так могли називати скупувату, бережливу людину.

Пізніше прізвисько Бережний, спочатку приєднане до спадкового імені, повністю замінило його як у повсякденному житті, так і в офіційних документах. В результаті чого це прізвисько стало основою для прізвища Бережний.

Бобровський

Прізвище Бобровський відноситься до поширеного типу російських прізвищ.

Основою прізвища Бобровський послужило мирське ім’я Бобр. Таке ім’я приєднувалося батьками дитини до імені, отриманому нею при хрещенні. Це ім’я вживалося частіше хрестильного і закріплювалося за людиною на все життя.

Наявність другого, мирського, імені було своєрідною даниною давньої слов’янської традиції двуіменності. Її метою було приховування головного, церковного імені від «нечисті» і «злих духів».

Мирські імена нерідко повністю підміняли собою імена хрестильні і навіть у документах могли виступати в якості офіційних імен.

Існує дві версії походження прізвища Бобровський. За однією з них, в основі прізвища лежить нецерковне ім’я Бобер. До введення на Русі християнства наречення дитини ім’ям, що представляє собою назву тварини або рослини, було дуже поширеною традицією. Це відповідало язичницьким уявленням людини про світ. Давньоруський чоловік, який жив за законами природи, сам уявляв себе її частиною. Даючи дитині такі імена, як, наприклад, Вовк, Білка, Бобер, Калина, батьки хотіли, щоб природа сприймала дитину як свою, щоб до нього перейшли ті корисні якості, якими наділений обраний представник тваринного або рослинного світу.

Відповідно до іншої, не менш ймовірної гіпотези, прізвище Бобровський утворене від прізвиська Бобер. У Ярославській губернії бобром називали людину за колір волосся, схожий з кольором бобрового хутра. Однак не можна виключати, що прізвисько могло бути отримано і за інші зовнішні ознаки (наприклад, великі зуби).

Уже в XVXVI століттях в середовищі багатих людей починають закріплюватися і передаватися з покоління в покоління прізвища, що позначають приналежність людини до конкретної сім’ї. Таким чином, нащадок людини, що володіє ім’ям Бобр, згодом отримав прізвище Бобровський.

Практика давати дитині на додаток до офіційного хрестильного імені ще одне, нехрестильне, утримувалася аж до XVII ст. і призвела до того, що прізвища, утворені від мирських імен, склали значну частину від загального числа слов’янських прізвищ.

Волошин

Прізвище Волошин відноситься до поширеного типу російських прізвищ.

Основою прізвища Волошин послужило мирське ім’я Волоша. Таке ім’я додавалося батьками дитини до імені, отриманому нею при хрещенні. Це ім’я вживалося частіше хрестильного і закріплювалося за людиною на все життя.

Наявність другого, мирського, імені було своєрідною даниною давньої слов’янської традиції двуіменності. Її метою було приховування головного, церковного імені від «нечисті» і «злих духів».

Мирські імена нерідко повністю підміняли собою імена хрестильні і навіть у документах могли виступати в якості офіційних імен.

Прізвище Волошин утворене від хрестильне імені Володимир (з давньослов’янського — «володіє славою»). Основою ж для прізвища послужила просторічна форма цього імені — Волоша.

Відповідно до іншої, менш правдоподібної версії, прізвище Волошин бере свій початок від прізвиська Волх: так у давнину називали румунів і молдаван.

Уже в XV-XVI століттях в середовищі багатих людей починають закріплюватися і передаватися з покоління в покоління прізвища, що позначають приналежність людини до конкретної сім’ї. Це були присвійні прикметники з суфіксами -ов/-ев, -ін, які спочатку вказували на ім’я глави сімейства. Таким чином, нащадок людини, що володіє імям Волоша, згодом отримав прізвище Волошин.

Практика давати дитині на додаток до офіційного хрестильного імені ще одне, нехрестильне, утримувалася аж до XVII ст. і призвела до того, що прізвища, утворені від мирських імен, склали значну частину від загального числа російських прізвищ.

Дубинець

Прізвище Дубинець утворене відноситься до поширеного типу російських та українських прізвищ.

Найвірогідніше це прізвище  утворене від прізвиська Дуб, яке міг отримати високий, широкоплечий, кремезний чоловік. Також не виключено, що прізвище утворене від народного імені Дуб, яким за часів язичництва нарікали дитину для надання їй відповідних якостей дуба - сили і витривалості в майбутньому.  До введення на Русі християнства наречення дитини ім’ям, що представляє собою назву тварини або рослини, було дуже поширеною традицією. Це відповідало язичницьким уявленням людини про світ.

Ім батька (Дуб) перейшло до сина як Дубін. В той час в незнайомої людини запитували: "ти чий будеш?" Син Дуба відповідав - "Дубін я".  Отже син Дуба, хоча і мав певне ім'я (наприклад, Ярослав), для більшості людей був відомий насамперед як Дубін. Сина Дубіна вже називали Дубинцем, яке є зменшуваним від Дубін. Таким чином, нащадок людини, що володів прізвиськом Комар, згодом отримав прізвище Комар.

Пізніше, після скасування кріпосного права, надання певного прізвища стало обов’язковим для всякої повноправної особи. В результаті, нащадок людини, яка володіла ім’ям Дуб, згодом отримав прізвище Дубинець.

Гордійчук

Прізвище Гордійчук належить до поширеного типу українських прізвищ і утворене від хрестильного імені Гордій. Після 988 р. кожен слов’янин під час офіційної церемонії хрещення отримував від священика хрестильне ім’я. Таке іменування дозволяло вирішувати проблему ідентифікації: виділення конкретної людини з товариства. Тому саме церковні імена і стали активною базою для створення прізвищ.

Чоловіче хрестильне імя Гордій в перекладі з грецької означає «цар».

Покровителем цього імені є Святий мученик Гордій, воїн, під час гоніння на християн оголосив себе християнином і після мук за віру був обезголовлений в III ст.

Швидше за все, засновник роду Гордійчук був представником вищого стану. Справа в тому, що прізвища, утворені від повної форми імені, мала в основному соціальна верхівка, знать, або сім’ї, які користувалися в даній місцевості великий авторитет, представників яких сусіди шанобливо звали повним ім’ям, на відміну від інших станів, що звав, як правило, зменшувальними, похідними, повсякденними іменами.

Відповідно до іншої гіпотези, прізвище Гордійчук утворене від прізвиська Гордій, в основу якого покладено прикметник «гордий». У такому випадку прізвисько відображало особливості характеру і поведінку засновника прізвища.

Найімовірніше, виникнення прізвища Гордійчук почалося приблизно в XIV столітті, що обумовлено історичними процесами. Так, з XVI століття Україна тісно контактувала з європейськими народами.

Прізвище Гордійчук утворилася за допомогою суфікса -чук. Спочатку він мав наступні значення: «маленький», «молодий чоловік», «син». Тому Гордійчук буквально розумілося як «син Гордія». Пізніше давній суфікс -чук втратив своє пряме значення і зберігся лише як прізвище.

Карпець

Представник прізвища Карпець по праву може пишатися своїми предками, відомості про яких містяться в різних документах, що підтверджують слід, залишений ними в історії України.

Прізвище Карпець відноситься до поширеного типу українських прізвищ і утворене від хрестильного імені Карпо. Після 988 р. кожен слов’янин під час офіційної церемонії хрещення отримував від священика хрестильне ім’я. Таке іменування дозволяло вирішувати проблему ідентифікації: виділення конкретної людини з товариства. Тому саме церковні імена і стали активною базою для створення прізвищ.

Прізвище Карпець веде свій початок від канонічного чоловічого імені Карпо (від грецького «karpos» — «приносити користь»). Заступником імені вважався святий мученик Карп, єпископ міста Фіатир. День пам’яті цього святого православна церква відзначає 8 червня. У народному календарі він відзначений як день Карпа-карполова. Вважалося, що «на Карпа добре карп ловиться», тому день вдалий для риболовлі.

Також не виключено, що в основі прізвища лежить мирське ім’я Карпо, дане за назвою риби. До введення на Русі християнства наречення дитини ім’ям, що представляє собою назву тварини або рослини, було дуже поширеною традицією. Це відповідало язичницьким уявленням людини про світ.

Давньоруська людина, яка жила за законами природи, сама уявляла себе її частиною. Даючи дитині таке ім’я, як Карпо, батьки хотіли, щоб природа сприймала дитину як свою, щоб до нього перейшли ті корисні якості, якими наділений цей представник тваринного світу.

Найімовірніше, виникнення прізвища Карпець почалося приблизно в XIV столітті, що обумовлено історичними процесами. Так, з XVI століття Україна тісно контактувала з європейськими народами.

Прізвище Карпець утворилася за допомогою суфікса —ець. Спочатку він мав наступні значення: «маленький», «молодий чоловік», «син». Тому Карпець буквально розумілося як «син Карпа». Пізніше давній суфікс -ець втратив своє пряме значення і зберігся лише як прізвище.

Климець

Етимологія прізвища Климець, що належить до найдавнішого типу споконвічно російських прізвищ. 

В основу прізвища Климець лягло церковне ім’я Климентій. Канонічні імена містились в церковному календарі  святцях. Канонічні імена стали активною базою для створення прізвищ. Однак оскільки їх було порівняно небагато, вони часто повторювались, створюючи тим самим труднощі в спілкуванні між людьми. Тому давні слов’яни вирішували проблему ідентифікації шляхом приєднання до імені сина імені батька. Це дозволяло не тільки легко виділити людину в суспільстві, але і позначити його приналежність до визначеного роду.

Після 988 р. кожний слов’янин під час офіційної церемонії хрещення отримував від священника хрещене ім’я, яке служило тільки одній цілі — забезпечити людину особистим ім’ям. Хрестильні імена містились в церковному календарі  святцях  і відповідали іменам святих.

Прізвище Климець бере свій початок з церковного імені Климентій (в перекладі з грецької —«милостивий», або «виноградна лоза»), а точніше до більш відомої її короткої форми Клим.

Покровителем даного імені вважався Святий мученик Климент, єпископ Анкірський, який двадцять вісім років терпів мучення за віру Христову і був обезглавлений під час богослужіння в 312 році.

Інтенсивне впровадження прізвищ на Русі XV-XVII ст. було пов’язано із зміцненням нового соціального шару, що стає правлячим, — поміщицького. Саме в середовищі багатих людей починають закріплюватися і передаватися з покоління в покоління прізвища, що позначають приналежність людини до конкретної сім’ї. Більшість дворянських прізвищ спочатку були присвійними прикметником з суфіксами -ов /-ев, -ін, що вказують на ім’я глави сімейства.

Пізніше, після скасування кріпосного права, перед урядом постало серйозне завдання: дати прізвища колишнім кріпакам. У 1888 році Сенат опублікував спеціальний указ, в якому було записано: «іменуватися певної прізвищем становить не тільки право, але й обов’язок всякого повноправного особи, і зазначення прізвища на деяких документах вимагається самим законом».

В результаті, нащадок людини, що володіє ім’ям Клим, згодом отримав прізвище Климець.

Комар

Прізвище Комар утворене від особистого прізвиська і відноситься до поширеного типу російських прізвищ.

Прізвище Комар утворене від аналогічного прізвиська, яке міг отримати невисокий або надокучливий чоловік.

Також не виключено, що прізвище являє собою застиглу форму народного імені Комар. До введення на Русі християнства наречення дитини ім’ям, що представляє собою назву тварини або рослини, було дуже поширеною традицією. Це відповідало язичницьким уявленням людини про світ.

Давньоруський чоловік, який жив за законами природи, сам уявляв себе її частиною. Даючи дитині такі імена, як, наприклад, Вовк, Білка, Соловей, Калина, батьки хотіли, щоб природа сприймала дитину як свою, щоб до нього перейшли ті корисні якості, якими наділений обраний представник тваринного або рослинного світу. Так, у народній традиції комар асоціюється зі спритністю і швидкістю.

Уже в XV-XVI століттях саме прізвиська, передаючись із покоління в покоління, перетворилися на прізвища. Прізвище батька нерідко переходило до сина в незмінній формі. Таким чином, нащадок людини, що володів прізвиськом Комар, згодом отримав прізвище Комар.

Після падіння кріпосного права прізвиська поступово стали зникати, тому що Сенат опублікував спеціальний указ, в якому було записано: «іменуватися певним прізвищем становить не тільки право, але й обов’язок всякої повноправної особи, і зазначення прізвища на деяких документах вимагається самим законом».

Левчун

Прізвище Левчун утворена від особистого прізвиська і відноситься до поширеного типу слов’янських прізвищ.

Після 988 р. кожен слов’янин під час офіційної церемонії хрещення отримував від священика хрестильне ім’я, яке служило тільки для однієї мети — забезпечити людину особистим ім’ям. Хрестильні імена відповідали іменам святих і були, отже, звичайними християнськими іменами.

Основою прізвища Левчун послужило церковне імя Лев. Нерідко стародавні словяни до імені новонародженого приєднували імя його батька, позначаючи тим самим приналежність до певного роду. Пов’язано це з тим, що хрестильних імен було порівняно небагато, і вони часто повторювалися. Доповнення ж до імені людини у вигляді батькові допомагало вирішувати проблему ідентифікації.

Прізвище Левчун, за однією з версій, веде свій початок від хрестильного чоловічого імені Лев. Воно має латинське походження і походить від слова від слова Leo — «лев» і грецького «леон» — «лев, цар звірів».

Святим покровителем вважається Лев Катанського, єпископ (VIII ст.) Силою молитви він зціляв хворих. Для осоромлення язичницького волхва Лев одного разу встав разом з ним на багаття. Волхв згорів, а святий Лев залишився неушкоджений.

Існує також версія, що прізвище Левчун утворене від аналогічного прізвиська, яке походить від прикметника «лівий». Відповідно, прізвисько Левчун отримала людина з «робочою» лівою рукою.

Відповідно до іншої, менш переконливої точки зору, це прізвище належить до штучних, тобто створених у семінарському середовищі (в християнській релігії лев вважався символом святого Марка Євангеліста).

Уже в XV-XVI століттях в середовищі багатих людей починають закріплюватися і передаватися з покоління в покоління прізвища, що позначають приналежність людини до конкретної сім’ї. Таким чином, нащадок людини, що володіє ім’ям Лев, згодом отримав прізвище Левчун.

Лисий

Прізвище Лисий утворене від імені власного і відноситься до поширеного типу російських прізвищ.

У слов’ян здавна існувала традиція давати людині прізвисько на додаток до імені, отриманому їм при хрещенні. Справа в тому, що церковних імен було порівняно небагато, і вони часто повторювалися. Воістину невичерпний запас прізвиськ дозволяв легко виділити в суспільстві людини. Як джерела могли використовуватися: вказівка на особливості характеру чи зовнішності людини, назва національності або місцевості, вихідцем з якої була людина. У більшості випадків прізвиська, які спочатку приєднувались до хрестильного імені, повністю витіснили імена не тільки в повсякденному житті, але і в офіційних документах.

Крім позначення конкретної особистості прізвисько володіло ще якимось значенням. Вважалося, що ім’я зумовить подальшу долю дитини. Так, для дівчаток вибиралися прізвиська, які підкреслювали їх жіночність і красу. Хлопцям же давали прізвиська, що підкреслюють їх мужність і силу. У процесі життя прізвиська могли змінюватися і містити вказівку на особливості характеру чи зовнішності людини, найменування національності або місцевості, вихідцем з якої була людина.

Прізвище Лисий, за однією з версій, утворене від аналогічного прізвиська. Можливо, воно походить від прізвиська «лисий» (в деяких говорах це слово звучало як «лісий»). На Русі до подібних негативних прізвиськ, що вказує на зовнішні особливості, ставилися досить спокійно. Однак Лисим також могли називати досвідчену, бувалу людину. За старих часів про таких людей, маючи на увазі їхній життєвий досвід і мудрість, говорили: «Дитинка з плішинкой (лисинкой) скрізь при нагоді». А приказка: «Знай нас, плішивих, об’їжджай шершавих!» — знову нагадує про те, що старого, досвідченого людини нелегко обвести навколо пальця. І навіть лисина у молодої людини далеко не завжди сприймалася як щось ганебне. На Русі говорили: «Лисий кінь — не каліцтво; плішивий молодець — не безчестя».

Згідно з іншою версією, прізвище Лисий сходить до нецерковних імен Лис. До введення на Русі християнства наречення дитини ім’ям, що представляє собою назву тварини або рослини, було дуже поширеною традицією. Це відповідало язичницьким уявленням людини про світ. Давньоруський чоловік, який жив за законами природи, сам уявляв себе її частиною. Даючи дитині такі імена, як, наприклад, Лис, батьки хотіли, щоб природа сприймала дитину як свою, щоб до нього перейшли ті корисні якості, якими наділений обраний представник тваринного або рослинного світу. Так, у народній традиції лисиця асоціювалася з хитрістю, спритністю, хитрістю. Не виключено і те, в основу прізвища лягло прізвисько Лис, яке отримав шахрай, хитрун.

Уже в XV-XVI століттях саме прізвиська, передаючись із покоління в покоління, перетворилися на прізвища. Прізвище батька нерідко переходило до сина в незмінній формі. Таким чином, нащадок людини, що володіє прізвиськом Лисий, згодом отримав прізвище Лисий.

Після падіння кріпосного права прізвиська поступово стали зникати, тому що Сенат опублікував спеціальний указ, в якому було записано: «іменуватися певним прізвищем становить не тільки право, але й обов’язок всякої повноправної особи, і зазначення прізвища на деяких документах вимагається самим законом».

Мамчич

Прізвище Мамчич утворене від особистого прізвиська і відноситься до поширеного типу слов’янських прізвищ.

У слов’ян здавна існувала традиція давати людині прізвисько на додаток до імені, отриманому їм при хрещенні. Справа в тому, що церковних імен було порівняно небагато, і вони часто повторювалися. Воістину невичерпний запас прізвиськ дозволяв легко виділити в суспільстві людини. Як джерела могли використовуватися: вказівка на особливості характеру чи зовнішності людини, назва національності або місцевості, вихідцем з якої була людина. У більшості випадків прізвиська, які спочатку приєднувались до хрестильного імені, повністю витіснили імена не тільки в повсякденному житті, але і в офіційних документах.

Крім позначення конкретної особистості прізвисько володіло ще якимось значенням. Вважалося, що ім’я зумовить подальшу долю дитини. Так, для дівчаток вибиралися прізвиська, які підкреслювали їх жіночність і красу. Хлопцям же давали прізвиська, що підкреслюють їх мужність і силу. У процесі життя прізвиська могли змінюватися і містити вказівку на особливості характеру чи зовнішності людини, найменування національності або місцевості, вихідцем з якої була людина.

Прізвище Мамчич міг носити нащадок жінки, що годувала грудьми не своїх дітей, старшої няні, годувальниці, яку ласкаво називали «мамочка» (від «мамка»). Можливо, прізвище являє собою прізвисько улюбленої дитини, сильно прив’язаної до своєї матері (порівняйте вираз «мамин синочок»). 
Подібні прізвища зазвичай виникали, коли жінка ставала главою сім’ї у разі вдівства, важкої хвороби чоловіка або під час його відсутності вдома через довгу службу в армії (за часів рекрутських наборів чоловіки були зобов’язані відслужити в армії 25 років). 

Уже в XV-XVI століттях саме прізвиська, передаючись із покоління в покоління, перетворилися на прізвища. Прізвище батька нерідко переходило до сина в незмінній формі. Таким чином, нащадок людини, що володіє прізвиськом Мамчич, згодом отримав прізвище Мамчич.

Пізніше прізвиська поступово стали зникати, тому що Сенат опублікував спеціальний указ, в якому було записано: «іменуватися певним прізвищем становить не тільки право, але й обов’язок всякої повноправної особи, і зазначення прізвища на деяких документах вимагається самим законом».

Мельник

У слов’ян здавна існувала традиція давати людині прізвисько на додаток до імені, отриманому їм при хрещенні. Пов’язано це з тим, що церковних імен було порівняно небагато, і вони часто повторювалися. Прізвисько ж дозволяло легко виділити в суспільстві людини.

Крім позначення конкретної особистості прізвисько володіло ще якимось значенням. Вважалося, що імя зумовить подальшу долю дитини. Так, для дівчаток вибиралися прізвиська, які підкреслювали їх жіночність і красу. Хлопцям же давали прізвиська, що підкреслюють їх мужність і силу. У процесі життя прізвиська могли змінюватися і містити вказівку на особливості характеру чи зовнішності людини, позначення національності або місцевості, вихідцем з якої була людина. Іноді прізвиська, спочатку приєднані до хрестильного імені, повністю витісняли імена не тільки в повсякденному житті, але і в офіційних документах.

Прізвище Мельник походить від прізвиська, даного за професією. Мабуть, предок людини з таким прізвищем був мельником.

Уже в XV-XVI століттях саме прізвиська, передаючись із покоління в покоління, перетворилися на прізвища. Прізвище батька нерідко переходило до сина в незмінній формі. Таким чином, нащадок людини, що володіє прізвиськом Мельник, згодом отримав прізвище Мельник.

Після падіння кріпосного права прізвиська поступово стали зникати, тому що Сенат опублікував спеціальний указ, в якому було записано: «іменуватися певним прізвищем становить не тільки право, але й обов’язок всякої повноправної особи, і зазначення прізвища на деяких документах вимагається самим законом».

Нагорний

Прізвище Нагорний утворене від особистого прізвиська і відноситься до поширеного типу російських прізвищ.

У слов’ян здавна існувала традиція давати людині прізвисько на додаток до імені, отриманому їм при хрещенні. Справа в тому, що церковних імен було порівняно небагато, і вони часто повторювалися. Воістину невичерпний запас прізвиськ дозволяв легко виділити в суспільстві людини. Як джерела могли використовуватися: вказівка на особливості характеру чи зовнішності людини, назва національності або місцевості, вихідцем з якої була людина. У більшості випадків прізвиська, які спочатку приєднувались до хрестильного імені, повністю витіснили імена не тільки в повсякденному житті, але і в офіційних документах.

Крім позначення конкретної особистості прізвисько володіло ще якимось значенням. Вважалося, що ім’я зумовить подальшу долю дитини. Так, для дівчаток вибиралися прізвиська, які підкреслювали їх жіночність і красу. Хлопцям же давали прізвиська, що підкреслюють їх мужність і силу. У процесі життя прізвиська могли змінюватися і містити вказівку на особливості характеру чи зовнішності людини, найменування національності або місцевості, вихідцем з якої була людина.

Прізвище Нагорний має географічну основу і утворена від прізвиська Нагорний. Зазвичай так на Русі називали людину, що жила в селі Нагірне. Сама ж назва села має значення «знаходиться дуже високо, тобто на горі».

Уже в XV—XVI століттях саме прізвиська, передаючись із покоління в покоління, перетворилися на прізвища. Прізвище батька нерідко переходило до сина в незмінній формі. Таким чином, нащадок людини, що володіє прізвиськом Нагорний, згодом отримав прізвище Нагорний.

Після падіння кріпосного права прізвиська поступово стали зникати, тому що Сенат опублікував спеціальний указ, в якому було записано: «іменуватися певним прізвищем становить не тільки право, але й обов’язок всякої повноправної особи, і зазначення прізвища на деяких документах вимагається самим законом».

Орешко

Прізвище Орешко відноситься до поширеного типу українських прізвищ і утворене від хрестильного імені Арефєв. Після 988 р. кожен слов’янин під час офіційної церемонії хрещення отримував від священика хрестильне ім’я. Таке іменування дозволяло вирішувати проблему ідентифікації: виділення конкретної людини з товариства. Тому саме церковні імена і стали активною базою для створення прізвищ.

Ореша — це зменшувальна форма хрестильне чоловічого імені Арефій, що увійшов в російські святці. Це імя походить від арабського дієслова, що означає «обробляти землю, орати». Чергування голосних о/а виникло в результаті впливу «окаючих» говірок.

У числі родинних прізвищ — Ореф’єв, Орехов, Оречкін, Орешин, Орешкін, Орешков, Оржеховський та ін.

Існує також версія, що прізвище утворене від прізвиська Ореша з загального «горіх». У такому випадку Орешей могли прозвати міцну і сильну людину.

Прізвища з основою «орех-» / «ореш-» сягають своїм корінням у глибоку давнину, про що свідчить запис в «Ономастіконі» академіка С. Б. Веселовського про новгородського селянина Антона Орешкова (1496 р.)

Найімовірніше, виникнення прізвища Орешко почалося приблизно в XIV столітті, що обумовлено історичними процесами. Так, з XVI століття Україну тісно контактувала з європейськими народами.

Прізвище Орешко утворилася за допомогою суфікса -ко. Спочатку він мав наступні значення: «маленький», «молодий чоловік», «син». Тому Орешко буквально розумілося як «син Ореші». Пізніше давній суфікс -ко втратив своє пряме значення і зберігся лише як прізвище.

Петренчук

Прізвище Петренчук відноситься до поширеного типу українських прізвищ і утворене від хрестильного імені Петр. Після 988 р. кожен слов’янин під час офіційної церемонії хрещення отримував від священика хрестильне ім’я. Таке іменування дозволяло вирішувати проблему ідентифікації: виділення конкретної людини з товариства. Тому саме церковні імена і стали активною базою для створення прізвищ.

Чоловіче хрестильне імя Петро в перекладі з грецького означає «камінь». В основу ж прізвища Петренчук лягла одна з його похідних форм — Петреня.

Петро — це імя одного з дванадцяти апостолів. Покликаний Ісусом Христом в апостоли Петро отримав призначення стати «основою» церкви Христа, йому ж були вручені ключі небесного царства. Під час таємної вечері Петро тричі відрікся від свого вчителя, але був прощений Христом після воскресіння. Петро вважався апостолом язичників і був дуже популярний в усьому християнському світі.

Слід зазначити, що прізвище Петренчук, ймовірно, є по батькові другого порядку: Петренчук – син,  Петренко — онук Петрені.

Швидше за все, предок володаря прізвища Петренчук був вихідцем із робочої або селянського середовища. Таке припущення пояснюється тим, що прізвища, утворені від повної форми імені, мала в основному соціальна верхівка, знать, або сім’ї, які користувалися в даній місцевості великим авторитетом, представників яких сусіди шанобливо звали повним ім’ям, на відміну від інших станів, які називалися, як правило, зменшувальними, похідними, повсякденними іменами.

Найімовірніше, виникнення прізвища Петренчук почалося приблизно в XIV столітті, що обумовлено історичними процесами. Так, з XVI століття Україна тісно контактувала з європейськими народами.

Пілат

У слов’ян здавна існувала традиція давати людині прізвисько на додаток до імені, отриманому їм при хрещенні. Справа в тому, що церковних імен було порівняно небагато, і вони часто повторювалися. Воістину невичерпний запас прізвиськ дозволяв легко виділити в суспільстві людини. Як джерела могли використовуватися: вказівка на особливості характеру чи зовнішності людини, назва національності або місцевості, вихідцем з якої була людина. У більшості випадків прізвиська, які спочатку приєднувались до хрестильного імені, повністю витіснили імена не тільки в повсякденному житті, але і в офіційних документах.

Крім позначення конкретної особистості прізвисько володіло ще якимось значенням. Вважалося, що ім’я зумовить подальшу долю дитини. Так, для дівчаток вибиралися прізвиська, які підкреслювали їх жіночність і красу. Хлопцям же давали прізвиська, що підкреслюють їх мужність і силу. У процесі життя прізвиська могли змінюватися і містити вказівку на особливості характеру чи зовнішності людини, найменування національності або місцевості, вихідцем з якої була людина.

Перша асоціація, яка найчастіше виникає при згадуванні прізвища Пілат,— це п’ятий за рахунком римський прокуратор Іудеї (26-36) Понтій Пілат. Цю посаду він обіймав при імператорі Тіберії. Згідно євангельською легендою, саме Понтій Пілат головував у суді над Ісусом Христом і віддав наказ про розп’яття останнього на хресті. Найімовірніше, ця біблійна історія і послужила приводом до того, що ім’я власне Пілат перейшло в розряд прозивних і стало вживатися по відношенню до жорстоких людей. У «Тлумачному словнику живої великоросійської мови» В. І. Даля навіть зустрічається дієслово «пілатити» в значенні «мучити, тиранити». Виходячи з цього, можна припустити, що прізвисько Пілат в народі отримала людина жорстка і холодна.

Уже в XV-XVI століттях саме прізвиська, передаючись із покоління в покоління, перетворилися на прізвища. Прізвище батька нерідко переходило до сина в незмінній формі. Таким чином, нащадок людини, що володіє прізвиськом Пілат, згодом отримав прізвище Пілат.

Сорока

Прізвище Сорока відноситься до поширеного типу словянських прізвищ.

Основою прізвища Сорока послужило мирське імя Сорока. Таке імя приєднувалося батьками дитини до імені, отриманому їм при хрещенні. Це імя вживалося частіше хрестильного і закріплювалося за людиною на все життя.

Наявність другого, мирського, імені було своєрідною даниною давньої слов’янської традиції двуіменності. Її метою було приховування головного, церковного імені від «нечисті» і «злих духів».

Мирські імена нерідко повністю підміняли собою імена хрестильні і навіть у документах могли виступати в якості офіційних імен.

Прізвище Сорока утворене від нецерковного чоловічого імені Сорока. Такі «пташині» імена були дуже популярні в старовину. До введення на Русі християнства наречення дитини імям, що представляє собою назву тварини або рослини, було дуже поширеною традицією. Це відповідало язичницьким уявленням людини про світ.

Давньоруський чоловік, який жив за законами природи, сам уявляв себе частиною природи. Даючи дитині такі імена, як, наприклад, Вовк, Білка, Соловей, Калина, батьки хотіли, щоб природа сприймала дитину як свою, щоб до нього перейшли ті корисні якості, якими наділений обраний представник тваринного або рослинного світу.

Сорока ж у давнину символізувала успіх і була птахом задоволення. Вважалося, що тріскотлива сорока приносить хороші новини і звістку про те, що прийдуть гості.

Відповідно до іншої, менш правдоподібної версії, в основу прізвища лягло прізвисько Сорока, яке могли дати балакучій людині.

У «Ономастиконі» С. Б. Веселовського записані: Сорока Аким, селянин, 1495 р., Новгород; кн. Юрій Федорович Сорока Засекін, середина XVI ст. (царський кімнатний сторож, 1573 р.); Іван Сорока, холоп, 1603 р., Новгород.

Уже в XV—XVI століттях в середовищі багатих людей починають закріплюватися і передаватися з покоління в покоління прізвища, що позначають приналежність людини до конкретної сім’ї. Таким чином, нащадок людини, що мав ім’я Сорока, згодом отримав прізвище Сорока.

Практика давати дитині на додаток до офіційного хрестильного імені ще одне, нехрестильне, утримувалася аж до XVII ст. і призвела до того, що прізвища, утворені від мирських імен, склали значну частину від загального числа слов’янських прізвищ.

Телетьон

Прізвище Телетьон є самобутнім пам’ятником слов’янської культури. Вона бере початок від особистого прізвиська — особливого іменування, яке підкреслювало індивідуальність предка. Прізвища такого типу широко представлені в ономастиці східних, західних і південних словян.

Прізвисько — цікаве лінгвокультурні явище, властиве всім народам світу. За деякими даними саме прізвиська були історично першим типом особистих іменувань, потреба в яких не відпала навіть з появою персональних імен. Імена часто повторювалися, а тому не завжди були зручні для ідентифікації людини.

Прізвиська ж з більшою точністю дозволяли виділити зі спільноти людей конкретної людини, вказуючи на який-небудь його відмітна ознака: на особливості зовнішності, характеру, поведінки, на професію чи рід занять, на національність або на місцевість, вихідцем з якої була людина.

Прізвище Телетьон утворилося від аналогічного прізвиська. Швидше за все, воно походить від загальнослов’янського кореня «теле», яке має значення «теля». Наявність у прізвиська і прізвища другого приголосного «т», імовірно, пов’язане з праслов’янською формою слова tele — telete.

Цілком можливо, що Телетньом називали людину великої статури. Не виключено також, що це прізвисько могло відноситься до так званих «професійних» іменувань, що містили вказівку на рід діяльності людини. Тому можна припустити, що засновник роду Телетьон займався розведенням великої рогатої худоби.

Менш ймовірною видається гіпотеза про семінарське походження прізвища Телетьон. Відповідно до цієї версії, дане прізвище етимологічно пов’язане з грецьким поняттям «телете», що вживалося для позначення очисної церемонії, яка проводилася під час давньогрецьких богослужінь; після цієї церемонії грішники вважали себе звільненими від злочинів, скоєних ними проти богів.

Слід зазначити, що прізвище Телетьон поширене на території України.

За старих часів прізвиська нерідко витісняли імена не тільки в побуті, але навіть проникали в офіційні документи. Так і прізвисько Телетьон закріпилося за людиною як найбільш вжиткового іменування, а згодом лягло в основу прізвища Телетьон.

Уже в XV-XVI століттях починають передаватися з покоління в покоління перші прізвища, які підкреслювали належність людини до конкретної сімї. Вони неодмінно вказували на іменування глави сімейства. В результаті прізвисько людини закріплювалося за його нащадками і домочадцями, оформляючи при цьому різними суфіксами. Іноді ж прізвисько глави сімейства переходило до нащадка у незмінній формі.

Таким чином, нащадок людини, що володів прізвиськом Телетьон, згодом отримав прізвище Телетьон.

Харечко

Прізвище Харечко утворене від особистого прізвиська і відноситься до поширеного типу слов’янських прізвищ.

Після 988 р. кожен слов’янин під час офіційної церемонії хрещення отримував від священика хрестильне ім’я, яке служило тільки для однієї мети — забезпечити людину особистим ім’ям. Хрестильні імена відповідали іменам святих і були, отже, звичайними християнськими іменами.

Основою прізвища Харечко послужило церковне імя Харитон. Нерідко стародавні словяни до імені новонародженого приєднували імя його батька, позначаючи тим самим приналежність до певного роду. Пов’язано це з тим, що хрестильних імен було порівняно небагато, і вони часто повторювалися. Доповнення ж до імені людини у вигляді батькові допомагало вирішувати проблему ідентифікації.

Прізвище Харечко являє собою застиглу форму імені, яке є просторічним варіантом імені Харитон. У перекладі з грецької це ім’я означає «благодатний, радісний».

В історії православ’я відомо чотири святих покровителя цього імені: преподобний Xаритон Сянжемський (день його пам’яті припадає на 24 квітня), мученик Xаритон (14 червня, 16 вересня і 22 вересня), преподобний Xаритон сповідник (11 жовтня) і преподобномученик Xаритон (11 грудня) .

Швидше за все, засновник роду Харечко був людиною з простого стану. Справа в тому, що прізвища, утворені від повної форми імені, мала в основному соціальна верхівка, знать, або сім’ї, які користувалися в даній місцевості великий авторитет, представників яких сусіди шанобливо звали повним ім’ям, на відміну від інших станів, що звав, як правило, зменшувальними, похідними, повсякденними іменами.

Уже в XV-XVI століттях в середовищі багатих людей починають закріплюватися і передаватися з покоління в покоління прізвища, що позначають приналежність людини до конкретної сім’ї. Таким чином, нащадок людини, що володіє ім’ям Харечко, згодом отримав прізвище Харечко.

Чиж

У слов’ян здавна існувала традиція давати людині прізвисько на додаток до імені, отриманому їм при хрещенні. Справа в тому, що церковних імен було порівняно небагато, і вони часто повторювалися. Воістину невичерпний запас прізвиськ дозволяв легко виділити в суспільстві людини. Як джерела могли використовуватися: вказівка на особливості характеру чи зовнішності людини, назва національності або місцевості, вихідцем з якої була людина. У більшості випадків прізвиська, які спочатку приєднувались до хрестильного імені, повністю витіснили імена не тільки в повсякденному житті, але і в офіційних документах.

Крім позначення конкретної особистості прізвисько володіло ще якимось значенням. Вважалося, що ім’я зумовить подальшу долю дитини. Так, для дівчаток вибиралися прізвиська, які підкреслювали їх жіночність і красу. Хлопцям же давали прізвиська, що підкреслюють їх мужність і силу. У процесі життя прізвиська могли змінюватися і містити вказівку на особливості характеру чи зовнішності людини, найменування національності або місцевості, вихідцем з якої була людина.

Прізвище Чиж утворене від аналогічного особистого прізвиська і походить выд загального «чиж», тобто «пташка». Швидше за все, Чижем називали дитину або дорослу людину маленького росту.

У каспійських і волзьких говорах слово «чиж» мало значення «дерев’яний гак у рибальських сітках», а також «рід хвороби». У такому випадку, прізвисько Чиж отримував або рибалка, або хворий чижем.

У сибірських і псковських говорах «чиж» означає «панчохи з пижика, вовною всередину»«народний танець». Відповідно, прізвисько Чиж могло містити вказівку на рід занять предка (шив панчохи такого роду). Крім того, таким прізвиськом могли прозвати людину, яка добре танцювала.

У деяких говорах «Чижем» називали поліно з загостреними кінцями і гру з нею. По чижу били палицею, він злітав, а решта гравців ловили його. Тому Чижем могли називати і любителя такої гри. Однак ця версія видається малоймовірною.

В «Ономастіконі» С. Б. Веселовського згадуються Чиж Іван Іванович Мерлін (1510 р.), Кашин; Костянтин Чижов, майданних піддячий (1608 р.), Нижній Новгород.

Уже в XV—XVI століттях саме прізвиська, передаючись із покоління в покоління, перетворилися на прізвища. Прізвище батька нерідко переходило до сина в незмінній формі. Таким чином, нащадок людини, що володіє прізвиськом Чиж, згодом отримав прізвище Чиж.

http://www.ufolog.ru

Переглядів: 17452 | Додав: Klymets | Теги: Климець, одринчани, Банацький, Гордійчук, Комар, Бобровський, походження прізвищ, Волошин, Карпець, Бережний | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 5
4 Іван   (05.05.2013 21:38)
Що означає фамілія Дадак і походження.

5 Klymets   (15.05.2013 00:13)
Про однокорінне з Вашим прізвищем можете почитати тут: http://www.ufolog.ru/names....8%D0%BD

2 ярік   (21.08.2011 07:10)
Hey Vitalik ! I always go on your website and read about my relatives and my favorite place in the world Odrunku. Do you know where Dubinets comes from or you have not read about it yet ?

3 Klymets   (22.08.2011 00:03)
You can read about your family name from now on. Leave your comments please.

1 Сорока Любов   (15.08.2011 11:34)
Клас, и цикаво, корисно почитатию

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Середа, 21.08.2019, 11:04
Вітаю Вас Гость